Біблія як основний засіб формування високодуховної свідомості державних службовців

 „Бо Син Людський прийшов не на те ,щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох “ (Марка 10:45)

Основне призначення української держави за визначенням ст. 3 Конституції України полягає в утвердженні та забезпеченні прав і свобод людини. Сама Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Отож, не держава чи її президент, не система влади чи її очільники, не партія чи її лідер, навіть не все суспільство, а саме людина, особа, окремий індивід є цією найвищою цінністю для української держави і в українській державі.

У наш час відкриваються перспективи для нового наповнення відношень між державою та людиною. Проголошується, що держава перебуває на службі людини. Практично будь-яка діяльність держави, що трансформується через діяльність її органів, у тому числі й освітньо-виховна, підпорядковується основній меті, що ототожнюється з вищезгаданим призначенням. Але тут є бажання зупинитись і сказати, що реалії нашого життя поки що не досягли бажаного рівня реалізації даних положень Конституції, щодо відношень держави й людини. Значні проблеми існують в українському суспільстві щодо розбудови структур громадянського суспільства та проведення політичної, а також адміністративної реформи державних органів влади. У зв’язку з цим далека від досконалості правова система потребує активізації адміністративно-правової реформи та реформи інших галузей права.


Проте, мабуть, найбльша проблема, невирішеність якої унеможливлює остаточне вирішення попередніх проблем, є проблема духовності української нації. Адже переважна більшість українців, які проживають у пострадянському територіально-часовому просторі, об’єктивно є носіями комуністично-тоталітарної ідеології, яка в свою чергу підмінила собою змістовне наповнення духовності в її загальнолюдському розумінні. Протягом існування багатьох поколінь культивувались лише матеріалістично-комуністичний світогляд, мораль, свідомість. Наукові педагогічні та психологічні дослідження базувались винятково на засадах матеріалістичної та еволюціоністської теорій. Все це у загальносуспільному вимірі призвело до глибокої, подекуди незворотної деградації особистості. Лише емігрувавши на Захід видатні українські вчені педагоги І. Огієнко, Г. Ващенко та інші продовжували вести глибокі педагогічні пошуки, у тому числі в напрямку формування високодуховної особистості, базуючись на філософсько-теологічних та психологічних дослідженнях Аристотеля, Платона, Авг. Блаженного, Руссо, Канта, Фіхте, Кюльпе, Месера, педагогічних - Коменського, Песталоцці. І все-таки основним джерелом їхніх досліджень було Святе Письмо. Проте до останнього часу їхні твори були в нас заборонені, а зараз розповсюдженні в дуже малій кількості.


Таке положення речей спонукає до заповнення цієї надзвичайно істотної прогалини в педагогічній науці та діяльності. Тому ми ставимо за мету нашого дослідження обґрунтувати  необхідність використання біблійних настанов у вихованні державних службовців, особливо фахівців правоохоронних органів та військовослужбовців.


Отож в площині співвідношення людини й держави виділимо та розглянемо окремі сторони цієї проблеми: по-перше, змістовне формування ставлення держави до людини; по-друге, змістовне формування самої людини, а точніше - її особистості. Якщо говорити про навчання та виховання фахівців для правоохоронних органів (Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Держприкордонслужби України, прокуратури тощо), то дві окреслені нами сторони є надзвичайно пов’язані між собою. Формуючи особистість фахівця-представника держави в цій сфері діяльності, ми формуємо майбутнє ставлення держави до людини.


У відповідності до Закону України „Про вищу освіту” метою й головним завданням діяльності вищого навчального закладу є забезпечення культурного й духовного розвитку особистості, виховання осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, у дусі українського патріотизму й поваги до Конституції України. Отже, формування високодуховної особистості є не просто бажанням, а вимогою й обов’язком науково-педагогічного складу вищих навчальних закладів.


Поняття духовності нерозривно пов’язано з наявністю і превалюванням духовних, Божих засад у єстві особи. І тому при формуванні високоосвіченої, високоморальної, високодуховної особистості державного службовця ми не можемо не опиратись на положення Біблії. Повернемося знову до мети навчально-виховної діяльності. Навчання та виховання майбутнього державного службовця, що має стійку професійну спрямованість на служіння людині, передбачає, у першу чергу, формування його власного високодуховного рівня. При цьому необхідно й дуже важливо спиратися на першу, основну заповідь Божу, що відображена на багатьох сторінках Біблії: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом і свого ближнього, як самого себе” (Євангелія від Луки 10:27).

Звичайно, щоб любити Господа необхідно усвідомлювати, що Він реально існує. Лише віра у Бога-Творця ставить людину на найвищий щабель усвідомлення себе як неповторної, наділеної визначними здібностями особистості, яка створена по образу Божому, з Його великої любові до неї. При цьому кожна інша людина є таким самим творінням Божим і, відповідно, потребує такого ж ставлення до себе. Тож представник держави, що не формально вірить у реальне існування живого Бога, у Його любов, вищим рівнем відповідальності за свої дії ставить відповідальність перед всепроникаючим і знаючим Богом.

Видатний український вчений-педагог Григорій Ващенко зауважує: „... хибою комуністичної моралі є те, що вона не має абсолютної санкції. Найвищою санкцією моралі є віра в Бога й визнання абсолютної вартості особистості людини. Віра в Бога освячує моральні норми й надає їм характер безумовності, бо вони стають велінням Божим”. Тобто в комуністичного чи матеріалістичного виду моралі, норми якої формуються людьми, немає ідеального критерію пізнання та відмежування добра і зла, а відтак немає необхідного ступеня відповідальності.


Повертаючись до Конституції України, зауважимо, що її творці усвідомлювали таку відповідальність перед Богом, про що сказано в її преамбулі.


Далі Г.Ващенко говорить, що другою санкцією моралі є визнання абсолютної гідності людської особистості, яка пов’язана з визнанням нематеріального походження людської душі й вірою в її безсмертя. Навпаки, визнання людини продуктом збігу випадковостей під час природної еволюції принижує значення людини, відводить їй роль гвинтика державно-тоталітарного механізму. Вона стає лише засобом у чиїхось руках; її призначення, завуальоване різними ідеологічними гаслами, зводиться до служби цьому механізму, а по суті - егоїстичним інтересам тоталітарної верхівки. При цьому вищими критеріями відповідальності є лише страх та класовий егоїзм.


Проте класовий (расовий, державний, партійний, а тим більше професійний чи відомчий) егоїзм дуже легко переходить в егоїзм особистий. І тоді продукт такого виховання діє на користь суспільства, держави або відомства лише доти, поки його власні інтереси збігаються з інтересами останніх. А коли вони розходяться, то він буде продовжувати діяти лише на користь власним інтересам, завдаючи шкоди інтересам інших людей, порушуючи їхні права та свободи. І при цьому високий особистий професійний рівень, правова освіченість чи посада вже не забезпечують необхідний рівень поведінки та відповідальності. Про це свідчить поширена корумпованість державних, у тому числі правоохоронних, структур в Україні.


Отож коли ми хочемо забезпечити високу якість вищої освіти фахівців у сфері державного управління, вона поряд з професійною компетенцією повинна містити детерміновану християнськими критеріями ціннісну орієнтацію та соціальну, людську спрямованість. Продовжуючи дану тему, варто зауважити, що для досягнення кінцевого результату в навчально-виховному процесі необхідно мати перед собою певний остаточний образ або той ідеал, якого необхідно досягнути. У формальному виражені цей образ закладається в освітньо-кваліфікаційних характеристиках, проте основну увагу в них зосереджено на професійних навиках та вміннях випускника, при цьому він часто є далеким від ідеального образу хоча би тому, що розробляється, скажімо, людьми по суті своїй неідеальними,  і відображає лише їхнє бачення цього образу, тобто є доволі суб’єктивним. Тут можна поставити запитання: „Чи взагалі існує такий ідеально-об’єктивний образ?” Так, він існує. Це Ісус Христос – Син Божий, рівний Богові в усьому. З великої любові до людей (Його найкращого творіння), Він воплотився в людське тіло, став у всьому, крім гріха, подібний до людини, щоб відкрити людині Себе та нагадати їй своє призначення – вічне, благословенне життя у присутності Божій. Але, щоб одержати вічне життя, необхідно набути певні якості та навики під час життя в людському вимірі. Найголовніший із них  це навик любові. Вектор цієї любові виходить від Бога, проходить крізь душу людини, передається нею до іншої людини й повертається знову до Бога.


Приклад Ісуса Христа у служінні людям є надзвичайно виразним. Рівний Богові, Він бачив своє основне призначення під час перебування серед людей у служінні їм. У Євангелії від Марка (10:45) Він так навчає своїх учнів: “Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити і душу Свою дати на викуп за багатьох”. Ніби безпосередньо до сучасних державних службовців, наділених повноваженнями від держави, для забезпечення прав і свобод людини, Ісус говорить у Євангелії від Івана (6:38): „Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав мене (тобто Бога Отця)”.


Держслужбовець (правоохоронець, військовослужбовець) – це представник народу (оскільки єдиним джерелом влади в Україні є народ) і повинен чинити волю народу висловлену в Конституції та законах України. Він призначений на служіння народу. Проте доволі часто можна почути у військових колективах такі направлені до підлеглих запитання як: «Ти кому служиш? Хто тебе прийняв на службу? Призначив на посаду?», вимагаючи до себе особливого ставлення, що виходить за межі статутів та повноважень.


Новий Заповіт також містить вказівки про рівень ставлення до виконання своїх повноважень та обов’язків. Необхідно зауважити, що вимоги ставляться як найвищі. Ось що записано в Посланні святого апостола Павла до Колосян (3:23): ”І все що тільки чините, робіть від душі, немов для Господа, а не людям”. Тобто в людини, державного службовця, який довірився Господу й неухильно слідує Його заповідям, мірилом виконання обов’язку та здійснення повноважень є Господь, Який бачить серце кожної людини, її думки й бажання. І це спонукає такого службовця до бездоганної праці, вдосконалення професійного рівня, дає сили й натхнення у служінні людям, як це робив Ісус Христос, Його апостоли, учні та послідовники. У багатьох місцях Біблії містяться конкретні настанови, які повинен використовувати державний службовець, особливо той, що працює в сфері правоохоронної діяльності чи є керівником. Так вказується, що Бог при вирішенні долі людини не дивиться на її обличчя, тобто використовується принцип рівності всіх перед законом (Бог є і законодавець, і виконавець закону) і до цього закликаються всі інші, хто чинить правосуддя або до нього причетний. До речі, принцип рівності всіх перед законом, який застосовується у державах з континентальною системою права та з системою загального права, бере свій початок саме з біблійних положень.


Роблячи юридичний аналіз Біблії, доходимо висновку, що у виконанні Божих постанов ні для кого не робиться виняток, навіть для Сина Божого – Ісуса Христа, Який прийшов на землю виконати волю найвищого Законодавця, сказавши при цьому: „Ось іду, щоб волю твою чинити, Боже” (Послання до Євреїв 10:9). І ще записано про Нього, що Він, будучи Сином Божим, не вважав ці, скажімо, родинні відносини за особистий привілей, а з великими зусиллями заслужив право бути найвищим Суддею людства (Послання до Филип’ян 2:6-11), особисто показавши приклад бездоганного служіння Богові Отцю й людям. Як іще записано в Послані до євреїв (5:8); що „... хоч Сином (Бога Отця –пояснення автора) Він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був”. Цей приклад є серйозним аргументом проти „кумівства”, тобто родичання, у владних структурах. Він вказує на те, що підбір та розстановку кадрів необхідно здійснювати винятково виходячи з вимог професійної придатності особи, наявних у неї досвіду, знань, навичок та умінь, а не родинних, кланових чи інших зв’язків.


Корисні та лаконічні поради правоохоронцям на сторінках Нового Завіту дає пророк-попередник Ісуса Христа – Іван Хреститель. Так воякам, що виконували в Палестині поліційні функції, на їхнє запитання, як їм вести праведне життя, він мудро і просто радить: „Нікого не кривдьте, ані оскаржуйте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю” (Євангеліє від Луки 3:14) . Тобто він закликає їх виконувати свої обов’язки чесно, згідно із законом, відкинувши власні інтереси та амбіції, не використовувати посаду для корисної наживи, а задовольнятися встановленою державою оплатою.


Отже, підводячи підсумок викладеного, можна констатувати, що біблійні приклади, настанови й загалом засади християнської моралі можна й необхідно використовувати в системі навчання та виховання фахівців правоохоронних органів, командирів військових підрозділів. Вони повинні стати стрижнем формування всесторонньо розвинутої, високодуховної особистості правоохоронця і військовослужбовця. І в теперішній час побудови демократичної, правової, соціальної держави немає ніяких об’єктивних застережень до використання Святого Письма як невичерпного джерела педагогічних досліджень та основи педагогічної діяльності. Новітні педагогічні пошуки необхідно продовжувати в напрямку дослідження детермінантного впливу положень Книг Нового та Старого Заповіту на рівень професійного становлення сучасного повноважного представника держави на кордоні.


Україна  це християнська держава в духовному вимірі, тож формування її національної ідеї, примноження та збереження національних освітніх традицій не може усвідомлюватись без християнської моралі, етики, педагогіки та виховання.

Хома Валерій Олександрович
начальник кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Національної
академії Державної прикордонної служби України, полковник юстиції, кандидат юридичних
наук, доцент.

Використані джерела


1. Біблія – книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту / Переклад І.Огієнко. –
Українське біблійне товариство. – Київ, 2003. – 1375 с.
2. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. –
К.: Преса України, 1997. – 80 с.
3. Про вищу освіту: Закон України від 17 січня 2002 року // Відомості Верховної Ради – 2002.
– № 20. – ст. 134
4. Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава: Полтавський вісник, 1994. – 191 с.